Іван Іванович Огієнко (1882-1972 рр.) – визначний український церковний і громадський діяч, історик церкви та української культури. Уродженець містечка Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії. Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету святого Володимира став професорським стипендіатом на кафедрі російської мови та літератури цього вишу. З 1915 р. – приват-доцент. У квітні 1917 р. розпочав читати курс «Історія української мови». Ініціатор заснування Українського народного університету (жовтень 1917 р.), реформованого в Український державний університет у серпні 1918 р. Активно працював над створенням Кам’янець-Подільського державного українського університету. З 1918 р. до 1920 р. І. Огієнко очолює університет у м. Кам’янці-Подільському. Організаційний талант І. Огієнка реалізувався в ремонті навчальних приміщень, мобілізації дефіцитних матеріалів та приладдя, формуванні професорської корпорації, відстоюванні інтересів незаможного студентства, влаштуванні чудового всеукраїнського свята відкриття університету, яке відбулося 22 жовтня 1918 р. Упродовж 1919 – 1920 рр. І. Огієнко працює на посаді міністра освіти та віросповідань й спрямовує діяльність на відродження української культури, церкви та мови, українізацію середніх шкіл, відкриття нових українських гімназій. З листопада 1920 р. – в еміграції. У жовтні 1940 р. висвячений (під ім’ям Іларіон) архієпископом Холмським і Підляським. З 1951 р. – першоієрарх Української Православної церкви в Канаді.
Павло Григорович Клепатський (Клепацький) (1885 р. – після 1938 р.) – дослідник історії України середньовічної та нової доби, краєзнавець, історіограф, джерелознавець, архівознавець, літературознавець, педагог, член Української Центральної Ради. Народився в селі Пугачівка на Київщині (нині село Рокитнянського району Київської області) у сім’ї священника. Закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі, з березні 1911 р. працює на кафедрі російської історії «для приготування до професорського звання». Активний громадський діяч. Член Української Центральної Ради від Херсонської губернії. У січні 1919 р. призначений приват-доцентом кафедри історії України Кам’янець-Подільського державного українського університету. У серпні 1920 р. успішно захистив магістерську дисертацію з історії взаємин Київської Русі та Візантії у X ст. і посів посаду виконуючого обов’язки екстраординарного професора. 9 травня 1922 р. колектив Інституту народної освіти (ІНО) обрав Павла Клепатського ректором. Проте НКО УСРР зволікало з офіційним затвердженням, яке відбулося лише 19 вересня 1922 р. 30 вересня 1922 р. відбулися нові вибори ректора ІНО. Наприкінці 1922 р. П. Клепатського заарештовано органами ДПУ і півтора місяці він відсидів у слідчому ізоляторі. У 1923-1931 рр. П. Клепатський працює на посаді професора Полтавського інституту народної освіти. У 1931 р. заарештований у справі Союзу визволення України, тривалий час перебував у в’язниці. Пізніше працював у вишах в Мелітополі, Оренбурзі, Махачкалі. Заарештований з надуманими звинуваченнями у 1936 р. і засуджений до 5 років позбавлення волі. У 1938 р. судовий вирок переглянуто і винесено новий – 7 років позбавлення волі. Подальша доля невідома.
Петро Миколайович Бучинський (1852-1927 рр.) – науковець, зоолог, педагог. Петро Миколайович навчався на медичному факультеті Київського університету, а згодом – на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. З 1890 р. працював приват-доцентом цього закладу. 1895 р. радою Варшавського університету удостоєний ступеня доктора зоології. Обійняв посаду ординарного професора кафедри зоології Новоросійського університету в Одесі. По виході на пенсію П. Бучинський повертається до Кам’янця-Подільського, засновує тут природничий музей Поділля. Із перших днів заснування університету – ординарний професор та декан фізико-математичного факультету. Петро Миколайович Бучинський подарував факультету понад 250 книжок великої наукової цінності із власної бібліотеки. У 1919 р. за поданням ректора І. Огієнка П. Бучинському присвоєно звання заслуженого професора. Пізніше професор П. Бучинський працює деканом факультету професійної освіти Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, а з жовтня 1922 по 23 жовтня 1923 р. – ректором. П. Бучинський – автор низки наукових праць. Його «Курс гістології» користувався великою пошаною серед студентства. Помер Петро Бучинський 18 вересня 1927 року.
Володимир Олександрович Геринович (1883-1949 рр.) – відомий громадський діяч, науковець, освітянин, географ-краєзнавець. Уродженець міста Сокаль на Львівщині. З бідної селянської родини. Закінчивши філософський факультет Львівського університету (1907 р.) вчителював у навчальних закладах міст Львова і Самбора, захистив докторську дисертацію. Під час Першої світової війни брав участь у бойових діях. У 1918-1919 рр. – референт бюро народної освіти при президентові Західноукраїнської Народної Республіки. Із серпня 1919 р. – приват-доцент кафедри географії Кам’янець-Подільського державного українського університету. У 1923-1928 рр. – ректор Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. З 1922 р. – член Науково-дослідної кафедри при ІНО, з 1925 р. – голова Кам’янець-Подільського науково-краєзнавчого товариства при ВУАН. Проводив археологічні розкопки на Поділлі, учасник Всеслов’янського конгресу географів та етнографів у Польщі (1926 р.). Автор низки наукових праць з краєзнавства, економічної географії Кам’янеччини і Поділля, зокрема: «Стоянка неолітичної людини в с. Мукші», «Неолітичні відкривки в Кам’янецькій окрузі», «Кам’янеччина», «Записки ІНО» та ін. У липні 1932 р. В. Гериновича заарештовано та засуджено до 10 років позбавлення волі. У 1946 р. звільнено за станом здоров’я. У 1989 р. В. Гериновича реабілітовано (посмертно).
Франц Андрійович Кондрацький (1884 р. – після 1938 р.) – науковець, освітянин. Уродженець Галичини, випускник філософського факультету Львівського університету. У 1914-1920 рр. – на військовій службі (в австрійській армії, в Українській Галицькій Армії, в 45-й радянській дивізії). З листопада 1920 р. – в розпорядженні НКО УСРР. У вересні 1925 р. призначений деканом факультету соціального виховання Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. Викладав історичний матеріалізм та інші суспільні дисципліни. У 1928 – 1931 рр. – ректор Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (згодом – інституту соціального виховання). У травні 1931 р. переведений до Дніпропетровська. У 1933 р. заарештований по звинуваченню в участі в «Українській військовій організації». У 1938 році по закінченню строку відбування покарання знову заарештований. Після слідства 8 червня 1939 р. Ф. Кондрацького звільнено. Відомості про його подальшу долю відсутні.
Петро Cеменович Палько (1898 – після 1933 р.) 18 лютого 1930 р. командирований ЦК КП(б)У до Кам’янецького окрпарткому для «використання в науковій роботі». У березні 1931 р. призначений помічником директора з навчальної Очолював виш з червня 1931 р. до липня 1932 р. У липні 1932 р. П. Палька переведено до Дніпропетровська, де він очолював Дніпропетровський інститут профосвіти. У 1933 р. був заарештований. Подальша доля невідома.
Назар Васильович Тостоган (1899 – ?). У 1917-1920 рр. – викладач вчительської школи у Первомайському районі Одеської області. Після 1923 р. – інструктор Одеського окружного парткомітету, інструктор народної освіти Одеського округу. З 1927 по 1930 р. – завідувач агітаційно-пропагандистським відділом Мошивського ОНК Одеської області. У 1930-1932 рр. – секретар Муровано-Куриловецького районного парткомітету. З листопада 1933 р. – завідувач культпропагандистським відділом Вінницького обкому партії. З жовтня 1933 р. – директор Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (до його ліквідації у серпні 1933 р.).
Василь Михайлович Бєліцький (1902 – невідомо). Випускник Саратовського державного університету 1930 р. (викладач російської мови і літератури). З 1930 по 1937 р. працював в освітніх закладах Куйбишевської області. Згодом працював старшим викладачем Ульяновського педагогічного інституту та помічником декана літературного факультету. У 1942 р. – заступник директора з навчально-наукової частини учительського інституту м. Коканд Узбецької PCP. У 1943 р. мобілізований до лав Радянської Армії. Після війни працює заступником директора з навчально-наукової частини і завідувачем кафедри літератури Криворізького педагогічного інституту. З листопада 1944 р. по січень 1947 р. працював директором Кам’янець-Подільського учительського інституту.
Іван Степанович Зеленюк (1909 – 1966 рр.). Народився в Іркутській губернії, де батьки-подоляни перебували на поселенні. Дитинство провів на Поділлі. Навчався у Могилів-Подільському педагогічному технікумі. З 1928 р. працював на комсомольській роботі. У 1931-1933 рр. проходив строкову військову службу. У 1938 р. – 1-й секретар Чорноострівського райкому КП(б)У Кам’янець-Подільської області; з жовтня 1939 р. по липень 1940 р. – 1-й секретар Снятинського району КП(б)У Станіславської області; з серпня 1940 р. – 2-й секретар Чернівецького обкому КП(б)У. З перших днів німецько-радянської війни був мобілізований на фронт. За бойові заслуги його нагороджено 4 бойовими орденами та медаллю «За перемогу над Німеччиною». У березні 1944 р. призначений 1-м секретарем Чернівецького обкому КП(б)У. У 1946 р. з відзнакою закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету. У січні 1947 р. І. Зеленюк призначений директором Кам’янець-Подільського учительського інституту. У 1952 р. захистив кандидатську дисертацію з історії. І. Зеленюк провів велику роботу задля перетворення учительського інституту на педагогічний, який очолював до 1966 р.
Іван Вікторович Івах (1918 – 1989 рр.). Іван Вікторович Івах народився в с. Балакири на Городоччині. Після закінчення сільської неповної середньої школи у 1934 р. вступив на робітфак. У 1935 р. став студентом фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Після ліквідації вишу продовжив навчання у Ніжинському педагогічному інституті. У 1939 р. призваний на дійсну військову службу. На початку німецько-радянської війни був поранений, потрапив у полон. Після проходження перевірки у липні 1942 р. призначений командиром гармати. Брав участь у визволенні Румунії, Австрії, Чехословаччини. Нагороджений орденами «Червоної Зірки», «Орденом Слави» III ступеня, «Вітчизняної війни», медалями «За відвагу», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною». У 1946-1950 pp. І. Івах викладає фізику та математику в середніх школах № 5 та № 9 у м. Кам’янці-Подільському, з 1950 р. працює у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті. З 1959 р. Іван Вікторович займає посаду проректора з навчальної та наукової роботи. У 1961 р. захищає кандидатську дисертацію з теми «Криволінійний та обертальний рух у курсі фізики середньої школи». Упродовж 1967 – 1977 рр. Іван Вікторович Івах – ректор інституту. З 1977 по 1982 р. керував кафедрою методики викладання фізики та ТЗН. Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, почесними грамотами Міністерства освіти УРСР, «Відмінник народної освіти Узбецької PCP», медаллю A. C. Макаренка, пам’ятними медалями.
Анатолій Олексійович Копилов (1936 – 2007 рр.) – професор, академік Української академії історичних наук (1999 р.), член-кореспондент Міжнародної кадрової академії (2001 р.), заслужений працівник освіти України. Анатолій Олексійович Копилов народився 14 липня 1936 р. у м. Шепетівка Хмельницької області. У 1954 р. отримав атестат зрілості Ізяславської середньої школи. З 1955 по 1958 р. проходив військову службу у Північно-Кавказькому військовому окрузі. Згодом навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. У жовтні 1962 р. направлений на наукове стажування до Болгарії. Успішний захист диплому відбувся у 1963 р. З 1963 р. А. О. Копилов працює у Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті. Він пройшов шлях від асистента до професора кафедри загальної (всесвітньої) історії (1991 р.). У 1968 р. А. О. Копилова призначено деканом історичного факультету, у 1975 р. – проректором з наукової роботи. 21 липня 1977 р. наказом Міністерства освіти СРСР Анатолій Олексійович Копилов призначений ректором Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. Завдяки Анатолію Олексійовичу університет досяг вагомих успіхів у підготовці високопрофесійних кадрів, відбулося значне поліпшення матеріально-технічної та навчально-методичної бази, кількісно та якісно зріс професорсько-викладацький склад колективу. А. О. Копилов ініціював створення нових структурних підрозділів, відкриття 11 спеціальностей, створення мовознавчих студій та ін. Ректор виступав активним організатором та ініціатором проведення на базі інституту низки міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференцій, які сприяли відродженню національної культури та освіти. У 1967 р. А. О. Копилов успішно захистив кандидатську дисертацію. У сфері його наукових інтересів – новітня історія Болгарії, українсько-болгарські, українсько-польські відносини у ХІХ-ХХ ст. Ім’я професора А.О. Копилова – визначного дослідника- болгариста – знане не лише в Україні, а й в наукових колах Європи та світу. З лютого по грудень 1972 р. він вдруге на науковому стажуванні в Болгарії, де відвідав лекції провідних науковців з новітньої історії Болгарії, вивчав джерела та збирав матеріал для майбутньої монографії «Вітчизняний фронт і народно-демократична революція в Болгарії», яка вийшла друком у 1985 р. Анатолій Олексійович – автор понад 100 наукових праць та статей, опублікованих у Болгарії, Польщі та Росії, у тому числі 2 монографій. Ним редаговано понад 40 монографій, збірників наукових праць та навчальних посібників; входив до складу редакційної колегії 3 наукових збірників, був співорганізатором та учасником понад 50 республіканських і міжнародних конференцій. А. О. Копилов брав активну участь у громадському та політичному житті міста, області. Неодноразово обирався депутатом міської та Хмельницької обласної ради. За вагомий внесок у розвиток вітчизняної історичної науки нагороджений Почесною грамотою Загальнонародного комітету болгаро-радянської дружби за плідну співпрацю у галузі науки (1983 р.), орденам «Знак пошани», Трудового Червоного прапора, медалями Антона Макаренка, Костянтина Ушинського, золотою медаллю «За заслуги в освіті» (2000 р.), знаком ордену «Святий Дмитро Солунський» IV ступеня (2001 р.) почесним знаком СБУ (2003 р.). Був одружений. Виховав двох синів. У 2007 році Анатолій Копилов відійшов у вічність залишивши по собі світлу пам’ять всіх, хто його знає особливо колег та учнів, які продовжують його справу.
Олександр Михайлович Завальнюк народився 28 листопада 1951 р. у м. Сміла на Черкащині У 1968-1972 рр. навчався на історичному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Після закінчення інституту працював учителем історії та географії Крилівської середньої школи Корецького району Рівненської області. У 1973-1974 рр. проходив військову службу. Після демобілізації працював вчителем історії і географії Орининської середньої школи-інтернату (1974-1976 рр.). З 1976 по 1979 р. навчався в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту ім. О.М. Горького. У 1980 р. захистив кандидатську дисертацію «Селянський аграрний рух на Правобережній Україні (березень 1917 р. – січень 1918 р.)» (під керівництвом професора М.Д. Березовчука). З 1979 р. розпочав науково-педагогічну діяльність у Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті. Працював на посаді асистента, старшого викладача (з 1981 р.), доцента кафедри історії СРСР і УРСР (з 1984 р.), професора кафедри історії України (з 2000 р.). Викладає новітню історію України. У квітні 2006 р. атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України присвоїла Олександру Михайловичу вчене звання професора кафедри історії України. 28 жовтня 2011 р. О. Завальнюк успішно захистив докторську дисертацію. У 1982-1984 рр. працював заступником, а упродовж 1993-2001 рр. – деканом історичного факультету університету. Започаткував і редагував фахові видання, дві збірки – «Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки», «Освіта, наука і культура на Поділлі». До ювілеїв професорів Л. А. Коваленка (90-річчя), М. Г. Кукурудзяка (60-річчя), П. Ф. Щербини (90-річчя), І. С. Винокура (70-річчя), А. О. Копилова (65-річчя) зініціював і організував вихід у світ 6 томів наукових праць істориків міст Кам’янця-Подільського, Києва, Чернівців, Львова, Чернігова, Черкас, Вінниці, Рівного, Луцька, Кракова та ін. З листопада 2001 р. – виконуючий обов’язки, а з січня 2002 р. до серпня 2012 р. – ректор Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету (з 2003 р. – державного, а з січня 2008 р. – національного). О. Завальнюк – академік Академії наук вищої освіти України, заслужений працівник освіти України, член Національної ради з історичного краєзнавства, міжвідомчої координаційної ради з питань краєзнавства при Президії НАН України, голова осередку Українського історичного товариства ім. М.С. Грушевського, член регіональної громадської експертної ради ДАК у Хмельницькій області, колегій управління освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації та Кам’янець-Подільського міського виконавчого комітету. У 2003-2006 рр. – член виконкому, 1998-2002 рр. – депутат Кам’янець-Подільської міськради. Голова спеціалізованої вченої ради Д 71.053.01 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) історичних наук за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». Автор (співавтор) більше 400 наукових праць. Відповідальний редактор наукової збірки «Освіта, наука і культура на Поділлі». Нагороджений орденом рівноапостольного князя Володимира, відзнакою «Свята Софія», золотою медаллю «За заслуги в освіті», срібними медалями «Незалежність України», «За патріотизм», знаками Ярослава Мудрого, Петра Могили, «Лідер України», «Честь і шана», «За заслуги перед міською громадою Кам’янця-Подільського», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та ін.
Сергій Анатолійович Копилов народився 23 червня 1963 р. у м. Слов’янськ Донецької області в сім’ї освітян. У 1980 р. закінчив Кам’янець-Подільську середню школу № 8 із золотою медаллю. Цього ж року став студентом історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Дипломний проект С. Копилова переміг на конкурсі студентських наукових робіт і постановою Президії Академії наук УРСР від 19 лютого 1986 р. С. Копилова нагородили медаллю АН УРСР. Після закінчення університету С. Копилов працював асистентом кафедри загальної історії, стажистом-дослідником у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки, стажистом-дослідником в Інституті історії АН УРСР. У грудні 1988 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Участь Робітничої молодіжної спілки Болгарії у зміцненні народно-демократичного ладу в Болгарії (1944-1947 роки)». З 1988 р. Сергій Анатолійович працює на кафедрі всесвітньої історії Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту на посадах асистента, старшого викладача (1989 р.), доцента (1992 р.), професора кафедри всесвітньої історії (2000 р.). Значну увагу приділяв розробці нормативних курсів: “Нова історія країн Європи і Америки (1870-1918 роки)”, “Джерелознавство нової і новітньої історії країн Європи і Америки”, спецкурсу “Історія країн Латинської Америки”. 26 травня 2006 р. С. Копилов успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Українська історична славістика нового часу: витоки, становлення і етапи розвитку» в Інституті історії НАН України (науковий консультант – директор Інституту історії НАН України, академік НАН України В. Смолій). У 2002 р. рада історичного факультету обрала С. Копилова деканом, а з вересня 2006 р. він очолив кафедру всесвітньої історії. У березні 2007 р. С. Копилова обрано деканом історичного факультету вдруге, а у 2012 р. – втретє. 13 серпня 2012 р. С. Копилов призначений Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України в. о. ректора Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. 16 січня 2013 р. конференція трудового колективу університету майже одноголосно проголосувала за обрання Сергія Анатолійовича на посаду ректора. Враховуючи цю позицію колективу, Міністр освіти, науки, молоді й спорту 30 січня 2013 р. призначив його на посаду ректора Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Науковий доробок С. Копилова складає понад 150 наукових і навчально-методичних праць, серед яких 4 монографії, збірники документів і матеріалів, підручники, навчально-методичні посібники, наукові статті. Учений цікавиться українською історіографією, історією славістики, новітньою історією Болгарії. Бере активну участь в організації та проведенні багатьох республіканських і міжнародних наукових конференцій. Член редколегій наукових збірників: «Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Історичні науки»; «Освіта, наука і культура на Поділлі», «Іван Огієнко і сучасна наука та освіта»; «Славістичний альманах». Нагороджений відзнакою МОН України «Відмінник освіти України» (1997 р.), відзнакою МОН України «Петро Могила», відзнакою міського голови Кам’янця-Подільського «За заслуги перед міською громадою», Грамотою Верховної Ради України, лауреат обласної наукової премії імені Пилипа Клименка та ін.